Интеллектуальные развлечения. Интересные иллюзии, логические игры и загадки.

Добро пожаловать В МИР ЗАГАДОК, ОПТИЧЕСКИХ
ИЛЛЮЗИЙ И ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНЫХ РАЗВЛЕЧЕНИЙ
Стоит ли доверять всему, что вы видите? Можно ли увидеть то, что никто не видел? Правда ли, что неподвижные предметы могут двигаться? Почему взрослые и дети видят один и тот же предмет по разному? На этом сайте вы найдете ответы на эти и многие другие вопросы.

Log-in.ru© - мир необычных и интеллектуальных развлечений. Интересные оптические иллюзии, обманы зрения, логические флеш-игры.

Привет! Хочешь стать одним из нас? Определись…    
Если ты уже один из нас, то вход тут.

 

 

Амнезия?   Я новичок 
Это факт...

Интересно

Химическая формула бромида рубидия RbBr является единственным палиндромом среди всех химических формул.

Еще   [X]

 0 

Географічні відкриття. Дитяча енциклопедія (Скляренко Валентина)

Ця книга допоможе читачеві вступити в цікавий світ великих географічних відкриттів, захоплюючих пригод і подорожей різними країнами і континентами, в легкій та доступній формі познайомить з термінами і поняттями, що необхідні для успішного засвоєння шкільного курсу географії.

Год издания: 2006

Цена: 58 руб.



С книгой «Географічні відкриття. Дитяча енциклопедія» также читают:

Предпросмотр книги «Географічні відкриття. Дитяча енциклопедія»

Географічні відкриття. Дитяча енциклопедія

   Ця книга допоможе читачеві вступити в цікавий світ великих географічних відкриттів, захоплюючих пригод і подорожей різними країнами і континентами, в легкій та доступній формі познайомить з термінами і поняттями, що необхідні для успішного засвоєння шкільного курсу географії.


Дитяча енциклопедiя Географiчнi вiдкриття

Вступ. Людина відкриває Землю

   Чи є сьогодні на нашій планеті неходжені стежки чи незнані куточки? Погляньмо на карту: континенти на ній всіяні великими й малими містами, а блакитні стрічки річок, острови та гори мають власні назви. В Антарктиді – найбезлюдянішому материку – працюють наукові станції. Супутники та літаки за допомогою сучасної техніки передають на Землю найточніші дані про висоту та довжину різних природних об’єктів, підводні човни досліджують дно океанів, мережі метеостанцій цілодобово стежать за погодою в різних країнах… Здається, минуло вже багато століть відтоді, як людство познайомилося зі своєю планетою. Та це не зовсім так. Скажімо, Антарктиду відкрили менш ніж двісті років тому – у січні 1820 року, Австралію – в 1606 році, офіційною датою відкриття Північної Америки вважається 1492 рік. Отже, ще кілька століть тому (для географії – дуже малий відтинок часу) відомості про відкриття нових земель були в центрі уваги, а географи із задоволенням заповнювали «білі плями» на картах.
   Навіть нині, коли супутники ведуть цілодобову фотозйомку поверхні Землі, на нашій планеті залишилися куточки, де ніколи не ступала нога людини, і географічні об’єкти, які попередні дослідники просто «не помітили». Перша з майже недосліджених областей – це дно Світового океану. Хоча найбільші гірські хребти, що тягнуться під багатокілометровим шаром води, вже нанесені на карти, але, скажімо, величезні впадини ще чекають ретельного дослідження. У Світовому океані дев’ятнадцять западин, глибини яких перевищують 7000 м. З них – п’ятнадцять у Тихому, три в Атлантичному і одна – в Індійському океані. Вулканічна активність триває, тому підводний рельєф постійно змінюється. Іноді це приводить навіть до появи нових островів.
   Карта, викарбувана на кістці мамонта близько 15 тис. років тому

   Малюнок на срібній вазі з Майкопського кургану

   Чимало таємниць ховають у собі й ті регіони різних континентів, що вкриті лісами. Зовсім недавно, у 1973 році, у тропічних лісах Бразилії, поблизу кордону з Колумбією, майже випадково було знайдено річку понад 400 км завдовжки. Подібне відкриття було зроблено в джунглях північно-східної Аргентини в 1980 році, коли на мапу була нанесена річка з водоспадом 103 м заввишки.
   У Середземному морі, між островом Сицилія й африканським узбережжям, 13 липня 1831 року раптово виникла нова земля, що дістала назву острів Юлії. Цей новонароджений острів відразу ж став об’єктом дипломатичного конфлікту між Італією і Великою Британією. Кожна країна вважала його своїм, і недаремно: в цього шматка землі було дуже вигідне географічне розташування. Поки дипломати двох країн вирішували, чия ж це, власне, земля, острів розмило морем. До речі, він виникав і знову зникав ще кілька разів, але суперечок більше не було.
   Ще один напрямок географічних досліджень – це розвідування підземної будови Землі. Майже в усіх підручниках ви можете прочитати про те, що Земля має кілька оболонок, які відрізняються своєю щільністю та температурою, однак дослідження мантії і, тим більше, ядра Землі – завдання для майбутніх поколінь, бо сучасний рівень розвитку техніки дає змогу лише краєм ока зазирнути в глиб нашої планети.
   Географічні відкриття… За цим коротеньким словосполученням стоять мільйони кілометрів морських та наземних шляхів, тисячі доль мандрівників, величезні випробування та радість пошуку. На мапі ми всюди бачимо імена тих, хто, ризикуючи життям, наносив на пергамент або папір силуети незнаних берегів та гір, примхливі звиви річок та негостинні пустелі. Але наука не говорить мовою поетів. Вона дає точне визначення кожному явищу і географічним відкриттям – також.
   Під поняттям «Географічні відкриття» звичайно розуміють знаходження нових географічних об’єктів – річок, озер, гірських масивів, печер, рівнин та ін. Але останнім часом до географічних відкриттів почали відносити ще й тлумачення географічних закономірностей. Такі відкриття – це теорії, які пояснюють, чому наша планета має саме такий вигляд. Наприклад, теорія дрейфу континентів дає змогу вченим розрахувати, який вигляд мали материки мільйони років тому і якими вони стануть через мільйони років. А вчення про біосферу В. І. Вернадського доводить, що на нашій планеті все тісно пов’язане одне з одним – і клімат, і рельєф, і живі істоти.
   У нашій книжці ми будемо розповідати здебільшого саме про відкриття нових географічних об’єктів, хоча не зможемо обійти деяких теоретичних моделей, які змінювалися під впливом нової інформації. Якби колись люди не були впевнені, що земля – це диск, не було б пошуків краю світу і безліч експедицій ніколи б не вирушила в путь. Якби не помилки на мапах, можливо, історія людства була б зовсім іншою…
   Як і в багатьох інших галузях науки, в географії неодноразово траплялися випадки, коли одне й те саме відкриття робилося двічі, тричі або навіть кілька разів. Наприклад, вчені вже остаточно з’ясували, що Північна Америка була відкрита вікінгами задовго до Колумба. Відкриття Австралії також відбувалося кілька разів. Голландці відкрили п’ятий материк ще в 1606 році, але не квапилися розкривати свою таємницю іншим країнам. Вони мали намір самостійно освоїти континент і навіть дали йому назву «Нова Голландія». Втім, офіційна дата відкриття Австралії – 1770 рік, а першою людиною, що ступила на її берег, вважається англійський мореплавець Д. Кук. А ось іще один приклад: архіпелаг Самоа, розташований у Тихому океані, відкривався тричі. Першим це зробив голландець Я. Роггевен у 1722 році, а за ним – французи Л. Бугенвіль (1768) та Ж. Лаперуз (1787). Кожен з них був впевнений, що відкрив нові, невідомі острови.
   Чукотська карта

   Колись дуже популярною була пісенька про те, що разом з географічними відкриттями є й географічні закриття. Жарти жартами, але такі випадки також траплялися. Географічні закриття – це здебільшого виправлення помилок, зроблених попередніми географами. Але не треба думати, що ті, хто були першими, недбайливо ставилися до своїх обов’язків. Зовсім ні, вони намагалися якомога точніше визначити координати нових островів, річок, заток. Проте зовсім невеликі помилки в обчисленні могли призвести до того, що один і той самий острів раптово опинявся відразу у двох місцях. Саме так, скажімо, сталося з островами Гангес – іспанці відкрили їх у XVII столітті і дали їм назви Ідху, Бонін та Волькано, а на зворотному шляху не впізнали їх і назвали вдруге. До речі, ця помилка була виправлена лише в 1965 році.
   Звичайно ж, найбільше таких помилок трапляється поблизу берегів Антарктиди, оскільки там за острови нерідко мають… так, ви вже здогадалися – айсберги. Деякі з них велетенські за розміром. Наприклад, у 1951 році на півдні Тихого океану було знайдено крижаний острів 97 км завширшки та 335 км завдовжки (трохи більше за Вірменію!). А якщо ви порівняєте сучасну берегову лінію Антарктиди з тією, що зображена її відкривачами, ви будете дуже здивовані: деякі бухти, миси і навіть цілі гори просто зникли з сучасних мап! Внаслідок потепління величезні масиви льодовиків сповзають до океану і утворюють все нові й нові айсберги.
   Ще 50 років тому на картах, що були видані у Великій Британії, біля деяких островів можна було побачити спеціальні позначки, що означали «положення сумнівне» чи «існування сумнівне».
   Ще однією причиною географічних закриттів є зникнення географічних об’єктів. Обличчя Землі постійно змінюється: там, де колись шуміли морські хвилі, зараз здіймаються гори. Річки протягом століть прокладають нові русла, на місці родючих земель виникають пустелі… Щоправда, більшість змін відбувається дуже повільно, майже непомітно для людського ока. Знаменитий Ніагарський водоспад щороку «з’їдає» від 70 до 90 см скелі, з якої він падає. За час свого існування водоспад віддалився від місця свого виникнення більш ніж на 10 км. Якщо він просуватиметься з такою швидкістю, то приблизно за 20 тисяч років досягне озера Ері, а потім перестане існувати.
   Людство почало відкривати Землю багато тисячоліть тому. І на цьому шляху пройшло декілька етапів. Уявіть собі ті часи, коли людина тільки-но почала відрізнятися від тварин. Первісні племена мали власну «територію», яка була добре відома всім членам роду. Але сприймали вони її зовсім не так, як ми зараз. Скелі були місцем, де можна сховатися від хижаків та знайти каміння для виготовлення знарядь праці. Ліси та степи – мисливськими угіддями та місцем, де можна зібрати їстівні ягоди, горіхи та коріння.
   Морська карта 1500 р.

   Першими у світі шляхами були річки. У середніх широтах ними можна було подорожувати і влітку – на плотах та човнах, і взимку, коли крига вкривала їх. Цікаво, що в деяких первісних племен, що оселялися поблизу великих річок, не було уявлення про чотири сторони світу. Вони спочатку розрізняли лише дві: за течією або проти течії. Перші в історії людства експедиції рушали вздовж річок. Скажімо, давні єгиптяни, про яких ми розповімо в одному з подальших нарисів, здавна мріяли відшукати виток Нілу – місце, де, за їхніми уявленнями, жили боги.
   Напад морського чудовиська на корабель

   Минали століття, люди поступово розширювали свої уявлення про навколишній світ, вони почали приручати тварин, які могли рухатися набагато швидше за пішохода. Стали можливими подорожі на далекі відстані. Для розведення деяких тварин потрібно було весь час пересуватися з місця на місце, і кочові народи постійно мандрували в пошуках пасовищ.
   Щоб усвідомити масштаби географічних уявлень народів, життя яких залежало від полювання, наведемо лише один приклад. Американські індіанці, полюючи на бізонів, за мисливський сезон проходили понад дві тисячі кілометрів! На цьому довгому шляху вони б неодмінно заблукали, якби не мали ніяких орієнтирів. Історики встановили, що мисливці користувалися мапами, які були нанесені на бересту або оленячу шкіру. До речі, подібні мапи були відомі й мешканцям Сибіру та Далекого Сходу. Вони були напрочуд точними і давали змогу легко орієнтуватися на місцевості.
   Торгові стосунки були ще однією можливістю дізнатися про нові землі та моря. Скажімо, в давньогрецьких полісах можна було купити товари не тільки з островів Середземного моря, але й з Єгипту, Скіфії, навіть з далекої Лівії. Історія знає багато прикладів того, як міста ставали відомими завдяки майстерності місцевих мешканців. Толедські клинки, венеціанське скло, паризькі модні сукні – все це було відомо навіть тим, хто жодного разу не пускався в мандри… А купці нерідко були справжніми першопрохідниками. У пошуках нових товарів та ринків вони влаштовували на власні кошти експедиції, тісно спілкувалися з тими, хто бував у далеких краях, складали власні мапи…
   Подальший розвиток географії тісно пов’язаний з військовими походами. Під час розквіту могутніх держав дуже часто виникала необхідність у нових землях для вирощування культурних рослин, у різноманітних корисних копалинах… Ті країни, де кількість родовищ була великою, швидше розвивалися і вели широку торгівлю з іншими державами. Звичайно ж, родовища поступово вичерпувалися. Окрім того, землеробство було ще недосконалим, тому землі з кожним роком давали все менший врожай. Тому необхідно було шукати ще не зайняті території або починати війну з сусідами, щоб знов отримати доступ до сировини та родючих земель. Більш слабкі племена, зазнавши поразки, часто були змушені шукати собі нове місце під сонцем. Найближчі землі були зайняті, тому їм доводилося долати величезні відстані, перш ніж вони знаходили нову батьківщину.
   З плином часу залишалося все менше незайнятих територій, поступово визначалися кордони між державами. На Землі виникло кілька осередків цивілізації, які мали власні уявлення про світ. Якщо ви поглянете на мапи, зроблені приблизно в той самий час в різних країнах, то побачите, що в центрі розміщувалися найбільш досліджені землі, далі були зображені сусідні країни, а решта території землі та океану залишалася поза увагою картографів. Коли не було точних відомостей, їх часто замінювали різноманітні міфи та легенди. Невідомі країни здавалися чимось таким несхожим на батьківщину, що їх охоче «населяли» чудовиськами та різними дивницями.
   Так уявляли Морського змія

   Згідно з легендою, праотець чеського народу Чех у V столітті привів своє плем’я до прекрасної долини з лісами та гаями, з луками та нивами. Навкруги здіймалися гори. Чех зійшов на пагорб Ржип і благословив свій народ: «Будете жити в достатку, а гори стануть вам охороною».
   Епоха Великих Географічних відкриттів (кінець XV – початок XVII століть) стала важливим етапом у географії. До цього часу європейцям було відомо близько однієї чверті Землі. Індія, Японія, Китай здавалися майже міфічними країнами, а про обидві Америки, Австралію та Антарктиду й зовсім було невідомо. Втім, навіть після того як ці континенти було відкрито, їхні внутрішні області довгий час залишалися нерозвіданими. Потрібні були сотні експедицій, зусиллями яких у XIX столітті поняття terra incognita – «невідома земля» – стало лише екзотичним висловом.
   У цій книжці ви зустрінетесь із видатними мандрівниками, чиї імена золотими літерами вписані в історію людства. Бартоломео Діаш, Христофор Колумб, Фернан Магеллан, Девід Лівінгстон, Петро Петрович Семенов-Тян-Шанський, Микола Михайлович Пржевальський – ці імена відомі кожній обізнаній людині в усьому світі. Але не слід забувати, що поруч з цими великими людьми працювало безліч тих, чиї імена залишилися невідомими. Учасники кругосвітніх подорожей, картографи та художники, носії та мисливці… Всі ці люди також мають пишатися своїм внеском у велику справу дослідження нашої планети. Згадаємо їх непомітний подвиг і рушаймо в путь. На нас чекають невідомі епохи і далекі горизонти!

I
Географічні відкриття Давнього світу та Середньовіччя


Географічні відкриття народів Близького Сходу

   Повернімось на кілька тисячоліть назад, щоб дізнатися про географічні надбання давніх єгиптян. Більшість їхніх подорожей була пов’язана з Нілом – найдовшою у світі річкою, завдяки якій єгиптяни мали можливість подорожувати на дуже далекі відстані. До своєї «дихаючої річки» Хапі (саме так назива ли Ніл мешканці Давнього Єгипту) єгиптя ни ставилися з надзвичайною повагою. І це не дивно: країну з трьох боків оточували пустелі: Нубійська, Лівійська та Аравійська. Вузенька смуга родючої землі, нанесена водами Нілу, була чи не єдиним місцем, де люди могли вижити. До речі, малюнок на одному з саркофагів, який датується приблизно XVIII століттям до н. е., являє собою одну з перших карт Нілу. Він доводить, що єгиптяни дослідили понад 2000 км цієї річки.
   Папірусне судно стародавніх єгиптян

   У давнину Єгипет мав назву Ta Кемет, що в перекладі означає «Чорна земля».
   До речі, єгипетські назви відрізнялися надзвичайною образністю. Невідомі автори залишили описання «Великої чорноти» – системи гірко-солоних озер, до яких належать Тімсах, Велике Гірке озеро та Мале Гірке озеро.
   Про відкриття земель мешканцями Давнього Єгипту вчені дізналися порівняно недавно, після того як були ретельно вивчені ієрогліфічні пам’ятки на різноманітних будівлях, папірусі та табличках зі слонової кістки. Звичайно ж, ці документи аж ніяк не нагадували підручники географії, тому інформацію доводилося збирати по крихтах. Скажімо, з повідомлення про перемогу над кочовиками вчені дізналися, що у XXIX столітті до н. е. єгиптяни досягли Суецького перешийка.
   Більшість відомостей, що дійшли до нашого часу, містять суто практичну інформацію, яку можна використовувати в господарських або військових цілях. Скажімо, текст донесення про військову експедицію в синайських пустелях містить багато цікавої інформації про мережу ваді – русел річок, що заповнюються водою тільки під час дощів, та родовища корисних копалин. Мідь, малахіт та бірюза були для єгиптян дуже важливою сировиною, тому пошуки нових родовищ стали для них головною справою і контролювалися безпосередньо фараонами та жерцями. А система ваді давала війську можливість непомітно робити великі переходи і раптово атакувати ворога.
   Єгиптяни були вмілими корабелами. Побудовані ними кораблі виходили в Середземне море. Однією з перших задокументованих морських подорожей є та, що відбулася у XXVII столітті до н. е., коли з міста Бібла до Єгипту було доправлено сорок суден, навантажених кедровими стовбурами.
   Подорожi до далеких країн єгиптяни вважали чимось жахливим. За їхніми віруваннями, якщо мандрівник помирав на чужині, він ризикував своєю душею, позаяк без певних ритуалів вона не могла увійти в потойбічний свiт.
   Однією з найвідоміших давньоєгипетських експедицiй є подорож мандрівника на ім’я Ханну, що розпочалася за часів правління фараона Сакуре, у 2750 році до н. е. Він вирушив у мандрівку за наказом фараона, якому заманулося, щоб Ханну привіз йому з далекого Пунту екзотичні пахощі. Експедиція Ханну вийшла з Коптоса, перевалила через височину, що простирається на схід від Нілу, перетнула пустелю і вийшла до Косейра, порту на узбережжі Червоного моря. Звідси Ханну вирушив у країну Пуоні, чи Пунт. Так давні єгиптяни називали землі, що включали частини сучасної Абіссинії, Сомалі і узбережжя Аравії. Коли Ханну повернувся зі своєї подорожі, він здобув загальне визнання і славу, оскільки його кораблі (зворотний шлях до Єгипту лежав через море) привезли для фараона багато коштовного каміння, яке згодом пішло на оздоблення храмів. Він велів викарбувати на великій скелі своє ім’я й описання очолюваної ним експедиції. Там є рядки: «Така справа була зроблена вперше відтоді, як існують фараони…».
   Після цього випадку Пунт став жаданою метою для багатьох мандрівників, але труднощі подорожі до цієї землі виявилися такими великими, що більшість купців були змушені повернутися до Єгипту ні з чим.
   Наступна велика морська експедиція до Священної Землі пов’язана з ім’ям цариці Хатшепсут. За кілька століть подорож Ханну була призабута, тому в 1517 році до н.е. мандрівники відкрили шлях до Пунту заново. У Дер-ель-Бахар’ї на стіні храму зберігся напис, який перелічує привезені товари: «Кораблі були навантажені чудесними товарами країни Пунт: дорогоцінним лісом, купами запашних смол, свіжими запашними деревами, чорним деревом, виробами зі слонової кістки в оправі зі щирого золота з країни Аму, запашним деревом, хезитським деревом, ахемськими пахощами, священною смолою, фарбою для очей, собакоподібними мавпами, довгохвостими мавпами, борзими собаками, шкірами леопардів і тубільцями з їхніми дітьми. Ніколи ще відтоді, як існує світ, жоден фараон не одержував таких підношень».
   Завантаження судів для експедиції Хатшепсут. Давньоєгипетський барельєф

   Близько 1530 року до н. е. фараон Тутмос I подолав Сирію й вийшов до верхів’я Євфрату, де була розташована «Земля Двох Річок» – добре відоме нам з історії Межиріччя. На честь свого походу фараон наказав викарбувати на скелі напис з описом Євфрату. Цікаво, що єгиптяни вперше побачили річку, яка протікала в напрямку, протилежному Нілу, тому в наскальному написі її назвали «Переверненою водою».
   Стародавня вавилонська карта світу. Вавилон – у центрі

   Ще одним напрямком, який дуже цікавив єгиптян, був Північний Схід. Вони підтримували торговельні стосунки з островом Крит та загадковою країною Рутену, про яку майже не збереглося згадок. Можливо, єгиптяни називали так одну з відомих нам держав, але що криється за цим словом – остаточно не з’ясовано. Крім того, відомо, що вони неодноразово проходили до Лівійської пустелі, торгували з племенами, що мешкали в оазисах. Втім, у ті часи, коли Єгипет був сильною державою, він не дуже церемонився з сусідами і часто влаштовував військові походи до Лівії, головною метою яких було захоплення худоби (один з таких походів дав фараону понад 800 тисяч голів).
   Таким уявляли світ давні вавилоняни

   Шумери, які мешкали в Межиріччі, були ще одним великим осередком культури. Вони мали власні уявлення про світ. На давніх шумерських мапах Земля зображена у вигляді зовсім круглого диску, який перетинає річка Євфрат. На малюнку добре видно, що Євфрат тече з гір і впадає до океану, який з усіх боків оточує землю. В океані розташовано сім островів правильної трикутної форми. Окрім Межиріччя (його столиця, Вавилон, зображена в центрі мапи), шумери показали розташування ще двох держав – Ассирії та Урарту.
   Шумерів вважають також відкривачами Аравійського моря, Оманської затоки та південно-західного узбережжя Азії. Втім, деякі вчені впевнені, що на першість у цьому питанні претендують скоріше хараппанці.
   Великі експедиції шумерської цивілізації, як і єгипетської, були пов’язані із торгівлею та війнами. Після 2316 року до н. е., коли Межиріччя об’єднав Саргон І Великий Аккадський, його територія почала швидко зростати. Близько 2312 року до н. е. Саргон вирушив у перший військовий похід до Середземного моря, яке в документах того часу називалося Верхнім морем заходу. Його офіційною метою була безпека караванних шляхів, але насправді правителя більше цікавило багатство північних країн. Підкоривши нові землі, Саргон заснував для себе нову столицю – Аккад, завдяки якій і дістав своє прізвисько. За своє життя Саргон особисто брав участь у 34 битвах, він підкорив численні племена й народи. Внаслідок його діяльності утворилася величезна імперія. На півночі її природним кордоном було Анатолійське плоскогір’я, на сході – хребет Загрос, на південному сході – Перська затока, а на північному заході – Середземне море. За уявленнями Саргона, він підкорив увесь світ, «від місця, де сходить Сонце, до місця, де воно сідає». Втім, уже його нащадки довели, що світ набагато більший, і їхні експедиції (також здебільшого військові) відсунули його межі ще далі – до Чорного моря…

Надбання чарівної Еллади

   Давньогрецька цивілізація зробила такий величезний внесок у відкриття нашої планети, що його важко переоцінити. Хоча грецькі географічні відкриття були зроблені переважно в Європі, проте саме давньогрецькі вчені, об’єднавши досягнення Сходу і Заходу, зуміли не тільки передати нащадкам живу мудрість тисячоліть, але й розробити кілька важливих теорій. Серед найважливіших досягнень давніх греків – вчення про сферичність Землі та теорія єдності Світового океану. До виникнення цих теорій греки уявляли собі землю у вигляді плоского диска, в центрі якого міститься Середземне море, а навколо нього розташовані всі країни світу.
   Але стривайте… Яким чином греки, які не мали у своєму розпорядженні ані літаків, ані космічних кораблів, довели, що Земля – це куля? І хто першим здогадався про це? Відповісти на перше питання набагато легше, ніж на друге, оскільки праці багатьох античних вчених були втрачені. Найвірогідніше, ідею про те, що Земля має форму кулі, першим висунув філософ Парменід із міста Елеї, який мешкав у V столітті до н. е., хоча її автором часто вважають Піфагора, який жив у Греції майже століттям раніше. Докази цієї теорії історики відшукали в роботах кількох вчених – Евдокса Кнідського, Геракліта, Арістотеля. Аргументи на користь кулястості Землі були доволі прості та водночас і переконливі. По-перше, під час затемнення Земля кидає на Місяць круглу тінь. По-друге, коли людина сходить на високу гору, горизонт розширюється, але залишається також круглим. Нарешті, сузір’я та зірки змінюють своє розташування під час пересування спостерігача на південь чи північ. Цікаво, що давньогрецькі моряки здавна помітили, що коли корабель наближається до гавані з боку відкритого моря, то спочатку видно його щогли і тільки потім над хвилями підіймається корпус судна. Цей наочний доказ кулястості Землі був пізніше використаний багатьма філософами та вченими.
   Чи знаєте ви, що саме давньогрецькі вчені дали назву частинам світу? В античній літературі вперше зустрічаються слова «Європа», «Азія» та «Африка».
   Уперше досить точно діаметр земної кулі визначив Ератосфен на основі простого експерименту. Він підрахував різницю висоти Сонця в містах Сієна й Александрія, що лежали на одній полуденній лінії. Знаючи відстань між двома містами, він за допомогою геометричних розрахунків отримав діаметр Землі. Обчислена довжина діаметра Землі відрізнялася від реальної лише на 75 км.
   У II столітті до н. е. давньогрецькі вчені ввели поняття географічної широти і довготи. На мапах того часу зображена сітка паралелей і меридіанів. Античні вчені, крім того, зуміли простежити залежність зміни поверхні Землі в результаті дії води і внутрішніх сил Землі, особливо вулканічних процесів. Ці ідеї пізніше стали основою теорій, що пояснювали виникнення гірських порід.
   Своєрідним підсумком географічних знань античності стала «Географія» Страбона. Ця велика праця в 17 книгах містить, крім іншого, докладні описи Кавказу і Боспорського царства. «Географія» Страбона замислювалася як практичний посібник для полководців, мореплавців, торговців і тому містила численні побутові й історичні відомості. Втім Страбон не обмежився простим викладенням корисних відомостей про розвіданий на той час світ. Він також зробив припущення, що в невідомому океані між західним краєм Європи і Східною Азією ймовірно лежать кілька континентів і островів.
   Грецький корабель. Малюнок на вазі VIII ст. до н. е.

   Страбон подорожував майже все життя, тому міг з гордістю сказати про себе: «Сам я подорожував на захід від Вірменії аж до областей Тірренії (Етрурії), що лежать проти острова Сардинії, і на південь – від Евксинського Понта до кордонів Ефіопії. Серед інших географів, мабуть, не знайдеться нікого, хто б об’їхав більше земель зі згаданих просторів, ніж я. Тому що ті, хто проникнув далі мене в західні райони, не діставалися до таких віддалених пунктів на сході, а ті, хто об’їздив більше місць у східних областях, поступаються мені щодо західних. Те саме можна сказати і стосовно країн, що лежать на півдні і півночі».
   У II столітті Птолемей у праці, яка також мала назву «Географія», дав власне бачення географічних відомостей про світ. Птолемей включив до своєї книги карту світу і 16 областей Землі. Окрім того, вчений висловив припущення про центральне положення Землі у Всесвіті, яке стало пізніше основою геоцентричної системи світу.
   Як і в інших країнах світу в період становлення географічної науки, у Давній Греції пор